Високі технології в умовах євроінтеграції: обмеження чи можливості

високі технології

Угода про асоціацію України та ЄС вже давно не є для українського суспільства заповітною мрією та предметом сподівань.

Романтизм розвіявся, і перед нами – конкретний документ, більш ніж чіткі умови і німе запитання: а чи влаштовують вони нас? Чи готові ми грати за тими ж правилами, які встановлені у Європейському Союзі?

Угода – зручний майданчик для розігрівання євроскептичних настроїв у суспільстві.

Мовляв, мета ЄС – зробити Україну власним сировинним придатком. Мовляв, ЄС не дозволить перетворення України на сильного гравця на світових промислових, а надто на високотехнологічних ринках.

А чи ми самі дозволимо собі це? Чи зараз ми хоч на півшляху до успіху у високотехнологічних галузях, які так боїмося занапастити Угодою про асоціацію?

Навряд.

Для того щоб розставити усі крапки над “і”, уточнимо, що ми дещо розширили коло високотехнологічних видів діяльності, додавши до них і середньо високотехнологічні види промислової діяльності за класифікацію Організації економічного співробітництва та розвитку – усі ті галузі, що займаються виробництвом:

  • основних фармацевтичних продуктів і препаратів,
  • хімічних речовин і продукції,
  • комп’ютерів, електронної та оптичної продукції,
  • повітряних і космічних літальних апаратів та супутнього устаткування,
  • електронного устаткування, інших машин та устаткування,
  • автотранспортних засобів, причепів, напівпричепів та інших транспортних засобів,
  • медичних і стоматологічних інструментів і препаратів.

Так от, перелічені сектори ніколи не користувалися особливою державною підтримкою в Україні. І йдеться не лише про пряму підтримку, на яку що раніше важко було сподіватися, так зараз – і поготів. Також до державної підтримки, окрім пільгового оподаткування, ми включаємо державну допомогу, що може надаватися через спеціальні програми включно із субсидіюванням.

Проте в Україні високотехнологічні сектори промисловості практично не охоплені субсидіями. Субсидіювання виробництва мало місце лише у виробництві хімічних речовин та хімічної продукції (0,2% від обсягу створеної ними валової доданої вартості) та виробництві машин і устаткування, не віднесених до інших угруповань (0,7%).

Що стосується такого виду державної підтримки, як пільгове оподаткування, то в Україні останніми роками діяло близько 200 різноманітних податкових пільг.

Водночас високотехнологічні та середньо високотехнологічні підприємства отримували менше третини від загального обсягу наданих пільг.

Найбільш активними у цьому аспекті були підприємства з виробництва основних фармацевтичних препаратів (40% від кількості підприємств у галузі), медичних і стоматологічних інструментів та препаратів (39%), літальних та космічних апаратів (28%), виробництва зброї та боєприпасів (23%).

В інших високотехнологічних галузях рівень охоплення пільгами не перевищував 5-6%. А це означає, що більшість підприємств сектора практично виключені із системи державної підтримки.

Натомість фахівці Віденського міжнародного економічного інституту доводять, що окрім суто фінансової складової, факт отримання податкових пільг та прямих субсидій підприємствами слугує індикатором довіри держави до них та стимулює пожвавлення бізнес-активності.

Не можна сказати, що протягом 24 років незалежності Українська держава демонструвала особливу довіру до високотехнологічних галузей. Які ж перспективи для них окреслює Угода про асоціацію?

Євроскептики зосереджуються на обмеженнях, єврооптимісти – на можливостях.

Безперечно, норми ЄС (втім, як і норми СОТ) обмежують коло інструментів держпідтримки відверто протекціоністського характеру. Угода про асоціацію між Україною та ЄС (Глава 10 Розділу 5) визначає, що Україна повинна формувати національну політику з розвитку промисловості та підприємництва на основі політики ЄС з урахуванням визнаних на міжнародному рівні принципів та практики в цих сферах (див. ст. 379).

Проте майже повний карт-бланш отримує держпідтримка підприємств з метою забезпечення відповідності стандартам ЄС щодо охорони навколишнього середовища, стимулювання окремих напрямків та секторів, що не підпадають під загальне регулювання ЄС (таку допомогу називають груповими виключеннями або горизонтальними блоками виключень).

Саме цей вид допомоги передбачає сприяння високо та середньо високотехнологічним секторам та може стати одним з ключових у розвитку новітніх технологій в Україні.

Основним документом, що регулює надання державної допомоги в країнах ЄС є директива Європейської комісії № 651/2014 від 17 червня 2014 року. Вона також визначає види групових виключень, встановлює особливості надання допомоги в рамках цих виключень.

Ця ж директива визначає, що державна допомога для наукових досліджень та інновацій (а саме це є важливим для розвитку високих та перспективних технологій) не підпадає під загальні правила, а є груповим виключенням. Вона застосовується для подолання дисфункцій ринку, забезпечення сталого розвитку, зростання конкурентоспроможності та зайнятості тощо.

В країнах ЄС використання даного виду державної допомоги має тенденцію до активного розвитку.

Починаючи з 2009 року, після закінчення гострої фази світової кризи, обсяги допомоги на дослідження та інновації почали стрімко зростати і досягли у 2013 році майже 3 млрд євро. Найбільш активно використовували ці механізми у Німеччині (39% від загальноєвропейського обсягу допомоги на дослідження та інновації), Великобританії (11,9%), Франції (11,3%), Італії (8,1%) та Португалії (6,5%).

Водночас за період 2011-2013 років найбільш динамічно у порівнянні з 2008-2010 роками нарощували обсяги державної допомоги на дослідження та інновації у таких країнах ЄС, як Угорщина (+0,1 відс. пункт від власного ВВП), Португалія (+0,06), Словенія (+0,04), Чехія (+0,02) тощо. Зазвичай, даний вид допомоги реалізується через відповідні державні програми, які й передбачають підтримку конкретних вітчизняних підприємств.

Власне, Угода про асоціацію і відкриває можливості та й навіть зобов’язує Україну до побудови ефективної системи державної підтримки промисловості і в тому числі високотехнологічних її секторів.

Стаття 379 Угоди прямо визначає участь ЄС у підтримці заходів щодо стимулювання експорту України, сприяння модернізації та реструктуризації окремих галузей промисловості України та ЄС, а отже при адекватній політиці та активності уряду Україна має всі можливості до залучення експертів ЄС до згаданих процесів.

В частині інституціоналізації системи державної допомоги Угода зобов’язує Україну сформувати відповідну національну систему управління та контролю.

Це передбачає створення впродовж 3 років з моменту підписання Угоди незалежного органу, який матиме повноваження запроваджувати ті чи інші механізми надання державної допомоги, вимагати повернення державної допомоги, яка була надана незаконно.

Крім цього, цей орган буде акумулювати усю інформацію щодо державної допомоги, що дасть можливість здійснювати її ефективність .

На виконання своїх зобов’язань Україна вже прийняла Закон “Про державну допомогу суб’єктам господарювання” (набирає чинності 02.08.2017) , який ґрунтується на європейському законодавстві та положеннях Угоди про асоціацію.

На відміну від Директиви ЄС в цьому законі немає жодної згадки щодо ролі та важливості нових (високих) технологій. Хоча заради справедливості слід зазначити, що за умови ефективного використання розвиток високих технологій можна підтримати за рахунок такої державної допомоги, як:

  • виконання загальнодержавних програм розвитку та розв’язання соціальних та економічних проблем загальнонаціонального характеру;
  • сприяння окремим видам господарської діяльності або суб’єктам господарювання в окремих економічних зонах, за умови, що це не суперечить міжнародним договорам України, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України.

Прийняття закону є лише першим кроком у наближенні вітчизняного законодавства до стандартів ЄС. Адже має бути прийнята низка нормативно-правових актів, які деталізуватимуть форми державної допомоги, обсяги, умови та процедури її надання, вимоги до отримувачів та інші технічні деталі. І саме від цього буде залежати її ефективність, і чи буде там місце високим та перспективним технологіям та інноваціям тощо.

Реформування системи державної підтримки, в т.ч. високотехнологічних секторів, та приведення її “якості” до європейського рівня є не стільки економічними, скільки політичним, інституційним, корупційним питанням.

А також питанням вибору: ким ми самі хочемо себе бачити – сировинним придатком чи дійсно високотехнологічною державою?

Автори: Віталій Грига, експерт Інституту економіки та прогнозування НАН України

Олена Крижанівська, журналіст

Джерело

Опубліковано у Новини. Додати до закладок постійне посилання.