Євроінтеграція з чистого металу

харківський "Завод ім. Фрунзе"

“Європейська правда” продовжує цикл розповідей про українські компанії, що виходять на ринки ЄС. Набутий ними досвід буває безцінним для інших підприємств, що лише думають про таку можливість. А до того ж, приклад виробників, які досягли успіху в Європі, є живим спростуванням міфу – мовляв, “нам там нічого не світить”.

Численні противники інтеграції України у ЄС наполягають також, що європейський шлях “вб’є великі промислові підприємства сходу, насамперед – пов’язані зі сферою машинобудування”.

Саме тому наш наступний герой – підприємство зі Східної України, харківський “Завод ім. Фрунзе”.

Підприємство, яке було засновано ще у далекому 1885 році, а за радянських часів працювало на весь СРСР, нині виходить на європейський ринок.

У тому числі на дуже “важкий” та конкурентний ринок Німеччини.

“Завод ім. Фрунзе” випускає перфоровані металеві листи, які за радянських часів використовувались лише в сільському господарстві та у сільгоспмашинобудуванні. За цим профілем вони були головним виробником Союзу.

Вперше ми спробували вийти на європейський ринок ще 1996 року, – розповідає голова правління підприємства Олександр Василенко. – Це була така собі розвідка боєм. Не можна сказати, що ця спроба була зовсім невдалою – завдяки металу, що був набагато дешевшим за європейський, ми продали у Європу близько десяти партій“.

Однак “європейський досвід” того часу тривав недовго.

Через збільшення цін на електроенергію для підприємств на початку 2000-х собівартість українського металу суттєво зросла, а тому компанія поступово втратила ринки ЄС.

Але головна користь від цього періоду була в іншому – нетривалий досвід торгівлі з Європою показав, що наша продукція підходить не лише для сільського господарства. Вона має перспективи використання у системах вентиляції, опаленні, будівельному та промисловому дизайні – а це дуже велика ніша на ринку, куди нам хотілося потрапити“, – пояснює Василенко.

До нового виходу в Європу на заводі готувалися ретельніше. Звісно ж, довелося модернізувати обладнання та посилити власні вимоги до якості.

Під час нашої першої спроби закріпитися у Європі ми зрозуміли, наскільки їхній споживач вимогливий до якості. Причому у нас майже не було проблем із якістю перфорування, але проблеми були із якістю матеріалу“, – згадує заступник голови правління з маркетингу Ірина Песина.

За її словами, німецький покупець, зробивши невелике контрольне замовлення, потім заявив, що не робитиме великого.

За його підрахунками, листи перфорованого металу, які ми йому продали, мали важити 1200 кг. Але насправді вони важили на 100 кг менше! Ми почали досліджувати металеві листи, які купуємо – раніше нам таке і на думку не спадало. Виявляється, при нормативній товщині у 1 мм, в окремих місцях лист був вужчим на три, а інколи – навіть на десять відсотків. Такий матеріал цілком задовольняв вітчизняних покупців, але вийти із ним на ринок ЄС було неможливо“, – розповідає вона.

Остаточно вирішити цю проблему не вдається і зараз.

Зважаючи на те, що ринок металургії в Україні монополізований (а це не може не впливати на якість та ціну), на заводі час від часу доводиться відбраковувати партії металевого листа. “І це навіть попри те, що ціни на нього з незрозумілих для нас причин стрибають разом із доларом“, – зауважують у менеджменті підприємства.

Було таке, що нам доводилося купувати листи у європейських металотрейдерів – щоб не зірвати контракти.

А потім виявилося, що це листи українського виробника, який на експорт робить прокат належної якості! Тобто технічна спроможність для цього є“, – дивується Ірина Песина.

Звісно, одного лише матеріалу недостатньо для створення якісної продукції.

Готуючись до нового виходу на ринок ЄС, харків’яни модернізували власне виробництво, що дозволило підняти рівень якості до європейських стандартів.

Якщо раніше ми робили наголос на вартості, що дозволяло експортувати лише у країни СНД та Балтії, то за останні роки нам вдалося досягти якості, котру можна порівняти з продукцією німецьких чи італійських виробників“, – пояснює Олександр Василенко.

харківський "Завод ім. Фрунзе" 2

Новий вихід заводу на європейський ринок почався минулого року, коли “Завод ім. Фрунзе” взяв участь у виставці в Ганновері. “На нас вийшов покупець – німецька компанія Schramm, але для виконання його замовлення було необхідно розробляти нову штампову оснастку. Це вимагало додаткових витрат у декілька тисяч євро, які ще невідомо, чи окупляться. Але ми ризикнули і отримали нове замовлення“, – пояснює голова правлення заводу.

Та додатковим стимулом, чи то поштовхом до Євросоюзу, стали проблеми на російському ринку. Як відомо, влітку 2013 року діяльність митниці на українсько-російському кордоні було просто зупинено.

Було очевидно, що з часом складнощі на російському ринку зростатимуть.

За оцінками підприємства, зараз 25% його продукції експортується до країн СНД. А з урахуванням напівфабрикатів, які купують українські компанії для виконання російських замовлень, ця частка дещо зростає, але не суттєво – вона складає біля 30%.

Саме тому цього року завод активізував свою присутність на європейських виставках.

Ми почали брати участь у аграрних виставках, показуючи продукцію, яку вже робимо для німецьких покупців. І це дало свої результати – відвідувачі бачать, що українська продукція не гірша за німецьку, але суттєво нижча за ціною“, – розповідає Ірина Песина.

Цікаво, що скасування Євросоюзом мит на українські товари не позначилася на роботі заводу. Річ у тім, що їхня продукція і до того мала нульові мита.

Менше з тим – навіть без обнулення мит харків’яни сподіваються на переваги від Угоди про асоціацію.

Адже імплементація Угоди має суттєво покращити роботу митниці.

Ми часто чуємо – по ТБ та від людей – мовляв, українське машинобудування не потрібне в Європі. Та ми зрозуміли, що це не так. Українські компанії, які разом із нами брали участь у виставках, як правило, знаходили собі покупців в Європі.

Саме тому ми налаштовані досить оптимістично.

Звичайно, ми не маємо ілюзій, що зможемо моментально вийти на обсяги експорту, аналогічні колишнім поставкам до РФ. Все ж таки в Росії у нас є дуже багато пунктів продажу – в усіх великих містах. Але перспектива конкуренції на ринку ЄС нас тепер не лякає“, – каже Олександр Василенко.

На його думку, більше за все українському експорту в ЄС зараз перешкоджає брак оборотних коштів на підприємствах.

Ми звикли продавати за передоплатою, але в Європі так ніхто не працює. Доводиться працювати за європейськими нормами.

Це не означає, що нас обдурять, але це створює проблему нестачі оборотних коштів, які підприємства поки не можуть залучити у банках – в той час як у виробників в ЄС є така можливість“, – пояснює Василенко.

За його словами, щойно ситуація із кредитуванням покращиться, ми побачимо набагато потужніший вихід українських компаній на ринки ЄС.

Ну і, звісно, лишається проблема участі українських виробників у європейських виставках, про які керівник заводу ім. Фрунзе згадував неодноразово.

Як відомо, наразі діє “антикризова” постанова Нацбанку №540, яка забороняє валютні перерахування за кордон “у випадку, якщо придбаний товар не завозиться на митну територію України”. Під це формулювання потрапляють і виставки – участь у них українських товаровиробників опинилася під забороною.

На жаль, іноді “антикризові” дії виявляються “антиекспортними”. Тож лишається сподіватися, що згодом НБУ зробить виняток зі своєї заборони, відкривши двері в ЄС для тих українських виробників, які хочуть спробувати працювати на багатому, але вимогливому європейському ринку.

Джерело

Опубліковано у Новини. Додати до закладок постійне посилання.